Волинь 1943 – Частина III
Коли війна відчинила всі двері
Восени 1939 року Волинь виглядала майже так само, як і днем раніше.
Ті самі дороги вели до тих самих сіл. Ті самі поля чекали на осінні роботи. У містечках працювали крамниці, костели, церкви та синагоги. Поляки, українці, євреї, чехи та представники інших народів жили поруч один з одним, як і протягом багатьох поколінь.
Це не означає, що між ними не було суперечностей.
Були політичні, національні та релігійні конфлікти. Існували старі образи та невирішені питання, успадковані від попередніх десятиліть.
Проте більшість мешканців Волині не могла уявити, що всього за кілька років світ, який вони знали, перестане існувати.
Вересень 1939 року відчинив двері, які вже ніколи не вдалося зачинити.
Коли зникла держава
1 вересня 1939 року Німеччина напала на Польщу.
17 вересня зі сходу вступила Червона армія.
Для мешканців Волині це означало раптовий кінець Другої Речі Посполитої.
Держава, яка протягом двадцяти років забезпечувала порядок і законність, перестала існувати.
Для звичайних людей це була не просто зміна кордонів на карті.
Змінилося все.
Нова радянська влада розпочала перебудову суспільства відповідно до комуністичних принципів. Заарештовували чиновників, поліцейських, учителів, військових та всіх, кого вважали небезпечними для нового режиму. Тисячі сімей були депортовані вглиб Радянського Союзу.
Репресії торкнулися насамперед поляків, але не лише їх. Жертвами ставали також українці, євреї та представники інших національностей.
Протягом короткого часу багато місцевих еліт було знищено або розпорошено.
Суспільство втрачало людей, які раніше були вчителями, організаторами громадського життя та моральними авторитетами
Між Москвою та Берліном
У червні 1941 року ситуація знову змінилася.
Німеччина напала на Радянський Союз.
Червона армія відступила на схід, а на Волинь увійшли німецькі війська.
Для місцевих мешканців це означало появу нового окупанта.
Для частини українського націоналістичного середовища це також стало джерелом надії.
Протягом багатьох років Організація Українських Націоналістів (ОУН) прагнула створення незалежної української держави.
Проблема полягала в тому, що Берлін не мав наміру підтримувати справді незалежну Україну.
Німецьке керівництво мало власні плани щодо Східної Європи.
Досить швидко стало зрозуміло, що очікування українських націоналістів і плани Третього Рейху суттєво відрізняються.
Одна організація — два шляхи
На той час ОУН уже була розділена.
Сформувалися дві основні течії.
Перша була пов’язана з Андрієм Мельником.
Друга — зі Степаном Бандерою.
Саме фракція Бандери, відома як ОУН-Б, згодом відіграє найважливішу роль у подіях на Волині.
Втім історія рідко буває такою простою, як політичні гасла.
Бандера став символом руху, але з 1941 року перебував у німецькому ув’язненні. Немає достовірних доказів того, що він особисто віддавав оперативні накази щодо подій, які пізніше відбулися на Волині.
Це, однак, не означає, що його роль була незначною.
Саме середовище ОУН-Б формувало ідеологію та бачення майбутньої української держави, які вплинули на подальший розвиток подій.
Народження УПА
У 1942 році почала формуватися Українська Повстанська Армія — УПА.
Її головною метою була боротьба за незалежну Україну.
Теоретично її противниками були всі окупаційні сили — як Німеччина, так і Радянський Союз, а також будь-які сили, які могли загрожувати майбутній українській державності.
На папері це нагадувало багато інших національно-визвольних рухів того часу.
Реальність виявилася значно складнішою.
У частині керівництва ОУН-Б дедалі сильніше утверджувалася думка, що майбутня українська держава має бути максимально однорідною в національному відношенні.
У такому баченні значна польська громада Волині дедалі частіше сприймалася не як сусіди, а як політична перешкода.
Саме тут політичні цілі почали поєднуватися з плануванням насильства.
Хто ухвалював рішення?
Історики й сьогодні досліджують механізми ухвалення рішень у структурах ОУН-Б та УПА.
Не всі документи збереглися.
Не всі накази були записані.
Проте більшість дослідників погоджується з одним: насильство проти польського цивільного населення не було лише стихійним спалахом емоцій.
Воно стало результатом рішень, ухвалених у межах організованих структур.
У контексті Волині особливо часто згадується Дмитро Клячківський, відомий під псевдонімом «Клим Савур», який керував структурами ОУН-Б та УПА на Волині.
Важливу роль відігравали й інші діячі руху, а згодом одним із найвпливовіших командирів УПА став Роман Шухевич.
Відповідальність за події 1943 року не можна звести до однієї людини.
Йшлося про рішення, які ухвалювалися керівництвом руху в цілому.
Не лише поляки
Одним із фактів, про які часто забувають, є те, що жертвами насильства були не тільки поляки.
Гинули також українці, які виступали проти ОУН або відмовлялися співпрацювати.
Жертвами ставали й представники інших національностей, які проживали на Волині.
Війна дедалі більше перетворювалася на світ, у якому відданість певній ідеї ставала важливішою за людське життя.
А кожен, хто ставав на шляху цієї ідеї, ризикував бути оголошеним ворогом.
Війна, яка зруйнувала всі межі
До 1943 року Волинь стала зовсім іншою, ніж до війни.
Польської держави більше не існувало.
Радянська влада залишила після себе страх, депортації та розбиті громади.
Німці контролювали регіон, але не збиралися захищати всіх його мешканців.
Збройні організації діяли дедалі сміливіше.
Насильство ставало частиною повсякденного життя.
А звичайні люди дедалі частіше залишалися сам на сам зі своєю долею.
Улітку 1943 року всі елементи цієї трагічної мозаїки вже були на своїх місцях.
Залишалося лише питання:
Коли станеться катастрофа?
Про це ми розповімо в Частині IV.
Discover with us:
