Волинь 1943 – Дорога до трагедії
Частина II: Народження націоналізму
Ризький мирний договір завершив польсько-більшовицьку війну, але не завершив усіх суперечок.
Для багатьох поляків 1921 рік означав перемогу та стабільність відродженої держави. Для багатьох українських прихильників незалежності він став символом втраченої можливості.
Не всі були готові прийняти нову реальність.
Серед колишніх солдатів і офіцерів Української Народної Республіки зберігалося переконання, що боротьба за незалежність була програна лише тимчасово.
Однією з найважливіших постатей цього середовища був Євген Коновалець.
Колишній військовий командир не мав наміру відмовлятися від мрії про незалежну Україну. У 1920 році він став одним із засновників Української Військової Організації (УВО), яка діяла переважно на територіях, що опинилися у складі Другої Речі Посполитої.
Метою організації було збереження ідеї незалежності та підготовка кадрів для майбутньої боротьби.
Для частини її членів політична діяльність і парламентські методи здавалися неефективними. Все більше поширювалася думка, що незалежність можна здобути лише через підпільну діяльність та прямі дії.
1920-ті роки були періодом напруженості не лише на українських землях.
По всій Європі посилювалися націоналістичні рухи. В Італії до влади прийшов Беніто Муссоліні, а багато країн боролися з наслідками війни, економічними кризами та політичною нестабільністю.
У такій атмосфері радикальні ідеї знаходили сприятливий ґрунт.
Частина молодого покоління українців також почала відкидати компроміси, вважаючи їх безрезультатними.
У 1929 році у Відні була створена Організація Українських Націоналістів (ОУН).
Вона об’єднала різні націоналістичні середовища, які раніше діяли окремо.
Її головною метою було створення незалежної української держави.
Проблема полягала в тому, що частина діячів вважала, що ця мета виправдовує майже будь-які засоби.
ОУН відкидала парламентську демократію як шлях до досягнення своїх цілей. Натомість наголос робився на дисципліні, відданості організації та підпорядкуванні особистих інтересів інтересам нації.
Для багатьох молодих людей така модель здавалася простою, зрозумілою та привабливою.
У 1930-х роках напруженість між польською державою та частиною українського суспільства продовжувала зростати.
Польська влада проводила політику посилення контролю над регіонами, де проживали національні меншини. Однією з найвідоміших подій стала так звана пацифікація Східної Галичини у 1930 році після серії диверсій та підпалів.
Для польської влади це була операція з відновлення порядку.
Для багатьох українців вона стала символом репресій і важливим аргументом для радикальних націоналістичних кіл.
Кожне нове протистояння поглиблювало взаємну недовіру.
У той самий час в ОУН формувалося нове покоління діячів.
Вони вже не пам’ятали боротьбу за незалежність 1918–1921 років. Вони знали про неї лише з розповідей, родинних спогадів та легенд організації.
Вони виросли у світі, де незалежної України не існувало.
Для них компроміс дедалі частіше означав поразку.
Одним із найвідоміших представників цього покоління був Степан Бандера.
У 1930-х роках він став одним із найвідоміших діячів молодого крила ОУН.
Для одних він був символом безкомпромісної боротьби за незалежність.
Для інших — прикладом небезпечної радикалізації націоналістичного руху.
Його діяльність викликала суперечки вже тоді
Наприкінці 1930-х років Європа знову наближалася до війни.
Поляки та українці, які жили поруч, ще не знали, що майбутній конфлікт повністю змінить знайомий їм світ.
Кордони, державні структури та повсякденне життя мільйонів людей незабаром будуть зруйновані.
Разом із ними повернуться невирішені суперечки, старі образи та нездійснені надії, що залишилися після 1921 року.
У наступній частині ми перенесемося до 1939–1942 років і побачимо, як початок Другої світової війни створив умови, які згодом привели до трагедії на Волині.
Discover with us:
