Волинь 1943 – Дорога до трагедії
Частина I: Нездійснені мрії
Коли сьогодні ми чуємо слово «Волинь», то майже автоматично думаємо про 1943 рік.
Про спалені села, невинних жертв і одну з найбільших трагедій в історії польсько-українських відносин.
Але історія рідко починається в день, коли стається трагедія.
Щоб зрозуміти, чому події на Волині стали можливими, ми повинні повернутися значно раніше. Не до Другої світової війни. Навіть не до 1930-х років.
Ми повинні повернутися до часів, коли поляки й українці намагалися знайти своє місце у світі, що народжувався на руїнах великих імперій.
1918 рік приніс Європі величезні зміни.
Після більш ніж століття поділів Польща відновила свою незалежність. Для мільйонів поляків це було здійсненням мрії багатьох поколінь.
Подібні мрії мали й українці.
Після розпаду Російської та Австро-Угорської імперій на українських землях почали виникати політичні та військові організації, які прагнули створення незалежної української держави. Одним із найвідоміших формувань були Українські січові стрільці — добровольчий військовий підрозділ, що брав участь у Першій світовій війні. Саме з ними пов’язана пісня «Ой у лузі червона калина», яка й сьогодні залишається одним із найвідоміших символів українського патріотизму.
Для багатьох українців Січові стрільці були тим, чим для поляків стали Легіони Юзефа Пілсудського — символом боротьби за власну державність.
Серед молодих офіцерів і громадських діячів дедалі більше зміцнювалося переконання, що настав момент, на який чекали покоління.
Проблема полягала в тому, що поляки та українці часто претендували на одні й ті самі землі.
Східна Галичина, Волинь та інші території колишньої Речі Посполитої були населені людьми різних мов, релігій і традицій. Для поляків вони були частиною історичної спадщини відродженої польської держави. Для українців — природною частиною майбутньої незалежної України.
Конфлікт був майже неминучим.
У листопаді 1918 року розпочалася польсько-українська війна за Східну Галичину. Її найвідомішим символом став Львів — місто, яке обидва народи вважали своїм.
Після запеклих боїв перемогу здобула польська сторона.
Для поляків це був захист щойно відновленої незалежності.
Для багатьох українців це стало початком болісного розчарування.
Проте історія не пішла очевидним шляхом.
Лише через два роки колишні противники опинилися по один бік фронту.
У 1920 році Юзеф Пілсудський уклав союз із Симоном Петлюрою, лідером Української Народної Республіки.
Сьогодні про цей союз часто забувають, хоча він був одним із найцікавіших епізодів польсько-українських відносин.
Пілсудський вважав, що безпека відродженої Польщі залежить від існування незалежних держав між Варшавою та Москвою. Петлюра бачив у Польщі останнього союзника, здатного допомогти зберегти українську незалежність.
Навесні 1920 року польські та українські солдати разом рушили на Київ.
На коротку мить здавалося, що історія може піти зовсім іншим шляхом.
Проте доля розпорядилася інакше.
Червона армія перейшла у контрнаступ, розпочавши війну, яка поставила під загрозу саме існування Польщі.
Хоча Польща зрештою перемогла у Варшавській битві та зберегла свою незалежність, мрія про незалежну Україну залишилася нездійсненою.
Ризький мирний договір, підписаний у 1921 році, завершив війну, але залишив після себе багато невирішених питань.
Значна частина земель, населених українцями, опинилася у складі Другої Речі Посполитої. Інші території увійшли до складу Радянської України.
Для багатьох поляків це означало кінець виснажливої війни.
Для багатьох українських прихильників незалежності це стало початком тривалого відчуття поразки.
У їхній пам’яті залишилося переконання, що історичний шанс на власну державу було втрачено.
Саме в цей період на історичну сцену виходять люди, які вплинуть на наступні десятиліття.
Одним із них був Євген Коновалець — колишній військовий командир і один із найвпливовіших українських національних діячів міжвоєнного періоду.
Після поразки визвольних змагань він став одним із засновників Української військової організації (УВО) — підпільної структури, що об’єднувала колишніх солдатів та офіцерів.
Для частини її членів звичайна політична діяльність уже не здавалася достатньою.
Поступово зміцнювалося переконання, що боротьба за незалежність потребує радикальніших методів.
Через кілька років саме з цього середовища постане Організація українських націоналістів — ОУН.
Тим часом Друга Річ Посполита зіткнулася з величезними викликами.
Майже третина її громадян не бого середовища постане Організація українських націоналістів — ОУН.
Тим часом Друга Річ Посполита зіткнулася з величезними викликами.
Майже третина її громадян не була етнічними поляками.
Держава мусила знайти відповідь на складне питання: як об’єднати різні національні, релігійні та культурні спільноти в межах однієї політичної системи?
У польській політиці змагалися різні бачення майбутнього.
Одні мріяли про багатонаціональну державу, побудовану на співпраці народів.
Інші вважали, що довгострокова стабільність можлива лише в сильній національній державі з домінуючою польською культурною ідентичністю.
На практиці жодна з цих концепцій не вирішила всіх суперечностей.
Суперечки стосувалися шкіл, адміністрації, мови, земельних питань та політичного представництва.
Для більшості мешканців Волині це все ще були далекі від повсякденного життя політичні проблеми.
Поляки та українці продовжували жити поруч, торгувати на тих самих базарах, працювати на тих самих полях і виховувати свої сім’ї.
Мало хто міг уявити, наскільки сильно зміниться цей світ.
У 1930-х роках над Європою почали згущуватися темні хмари.
Націоналістичні та тоталітарні рухи набирали дедалі більшої популярності. У багатьох країнах поширювалася думка, що держава повинна належати насамперед одному народові.
Радикальні ідеї знаходили прихильників і серед населення, де поруч жили поляки та українці.
Дедалі більше людей починали бачити в сусідові не людину, а представника певної національності.
Це був небезпечний процес.
Адже коли люди перестають бачити в інших людей, історія часто звертає на темний шлях.
А найгірше було ще попереду.
Коли підписували Ризький мир, багато майбутніх діячів українського націоналістичного руху були ще дітьми.
Проте вони зростали серед спогадів про втрату незалежності, програні війни та нездійснені мрії.
Саме з цього покоління виросли люди, які через двадцять років відіграють ключову роль у подіях на Волині.
У наступній частині ми розглянемо виникнення Організації українських націоналістів, її ідеологію та те, як події 1918–1921 років вплинули на покоління, яке вирішило шукати відповіді не за столом переговорів, а на полі бою.
Discover with us:
